Серж Лифар— український артист балету— один із найвидатніших танцівників ХХ століття, балетмейстер, теоретик танцю, колекціонер та бібліофіл, засновник Академії танцю при “Гранд-Опера”, ректор Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесний президент Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО.
Сергій Лифар народився 2 квітня 1905 року в передмісті Києва селі Пирогів родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. У 1913 році Сергій пішов навчатися до Олександрівської гімназії, продовжив навчання у 8й Київській гімназії .З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софійського собору, брав уроки гри на скрипці та фортепіано у Київській консерваторії.
Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого танцівника Вацлава Ніжинського. Саме її київська балетна студія «Школа руху» стала для 17-річного Сергія першим кроком до слави. У 1922 році Ніжинська емігрувала до Парижа, до знаменитої трупи «російського балету» Сергія Дагілєва.За рік вона запросила до трупи своїх найкращих учнів, серед яких і Лифаря. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили з допитливого юнака соліста «російського балету».
Переломним у житті Лифаря став 1929 рік. Пішли з життя А.Павлова і С. Дягілєв, залишив сцену Ніжинський, тоді яскраво і спалахнула зірка Сержа Лифаря. Після смерті Дягілєва 24-річному Лифар очолює балетну трупу «Гранд-Опера» і більше 30 років був його педагогом, солістом, хореографом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті — «неокласицизму».
В 1939 року, на початку війни, Лифар залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі.Після визволення Парижа французький Рух Опору звинуватив Сержа у колабораціонізмі й засудив до страти. Лифар тікає з Франції і в 1944-1947 роках очолює трупу «Новий балет Монте-Карло». Після війни Національний французький комітет із питань «чистки» скасував обвинувачення, і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 році заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 року вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. У 1958 році його звільняють із театру, довго бореться, але марно: навіть шанувальник його таланту Шарль де Голль не зміг йому допомогти. Але світ балету був не єдиним захопленням Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто,Марк Шагал, які оформили багато його спектаклів. Свого часу Лифареві Сальвадор Далі пропонував сюрреалістичний проект декорацій та костюмів до знаменитого «Ікара» (з милицями замість крил) було відхилено.
Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника,хоча він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — акриловими фарбами, олівцем, помадою, гримом, іноді на тонованому папері.У 1972-1975 роках виставки картин Лифаря мали популярність : Канни,Париж, Монте-Карло, Венеція. У спадок він залишив понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет — балет, рухи, драматургія танцю. Деякі картини відразу потрапляли до музеїв. 26 травня 1972 року в Парижі Серж Лифар був на прийомі в Єлисейському палаці у Президента Французької Республіки Жоржа Помпіду, який заснував Центр сучасного мистецтва.
Другою його пристрастю були книжки. Лифар викупив бібліотеку Дягілєва у французького уряду за гроші, отримані за рік роботи в Гранд-Опера. Зібрав одну з найцікавіших в Європі бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI—XIX ст, «Пушкініани», найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети. В останні роки свого життя Лифар був змушений продати частину своєї колекції. Нині частина бібліотеки Лифаря (817 одиниць) зберігається у Києві, у відділі мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки.
Київ до кінця життя лишився мрією Лифаря. На пропозицію Шарля де Голя змінити громадянство, Лифар відповів,що ніколи не був і не буде французом, бо він українець і батьківщина його Україна. Він так і залишився власником паспорту Нансена, «персоною без громадянства» — не міг зректися свого коріння, предків, землі, де він народився. Відлучений від театру, він одного разу прийшов до Гранд-Опера у вишиванці, а потім поділився найзаповітнішим: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули».Сергій Лифар лише один раз побував у Києві — у 1961 році, і це було для нього великим щастям.
Ім’я генія балету Лифаря повернулося в Україну лише в середині 1990-х, не в останню чергу — зусиллями його вдови, графині Алефельд. Вона передала в дар Україні найбільші скарби з особистої колекції Лифаря: орден Почесного легіону, «Золотий черевичок», прикрашений діамантами, сценічні костюми, а також пуант А.Павлової, валізу С.Дягілєва, роботи Пікассо і Шагала, скульптурні портрети самого Сержа роботи скульптора Бельмондо — батька кінозірки.
Протягом тривалого часу до Києва з’їжджалися танцівники та хореографи з усього світу на міжнародний конкурс ім.Лифаря та фестиваль “Серж Лифар де ля данс”. На київській сцені відродилися його «Ромео і Джульєтта» та «Сюїта в білому».
Останні роки Серж Лифар прожив у Лозанні в Швейцарії, де й помер 15 грудня 1986 року. Згодом там в 2003р відкрито бронзовий пам’ятник, виготовлений на кошти Київської міської ради, автори — кияни, скульптор В.Чеплик і архітектор В.Скульський. На постаменті напис: «Серж Лифар з Києва». 2004 року Національний банк України до 100-річчя з дня народження випустив ювілейну пам’ятну монету “Серж Лифар”.
Сьогодні про життя та творчість видатного балетмейстера розповідає Музей української діаспори.В столиці України працює Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря. Ім’я балетмейстера у Києві носять вулиця та станція швидкісного трамвая.
У травні 2019 року в Києві на стіні найстарішого київського готелю PremierPalaceHotelKyiv (за адресою: бульвар Т. Шевченко / вул. Пушкінська 5-7/29) встановлено мініскульптуру проєкту “Шукай” «Золота туфелька» (скульптор Юрій Білявський), присвячену Сержу Лифарю. Прикмета скульптурки: Потреш мене — і сягнеш неймовірної височини.