Ліна Василівна Костенко — українська поетеса, письменниця, дисидентка.
Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича й Зінаїди Юхимівни Костенків. В 1936 році родина переїхала до Києва, де до 1941 р. навчалася в школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові. Школу спалили під час війни разом з усім селищем. Цьому Ліна Костенко присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Потім навчалась у середній школі № 123 на Куренівці. 1945 року школу відвідав нарком освіти УРСР П.Г.Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку. Перший вірш Ліни опубліковано в дитячій газеті “Зірка” (1946). Навчалася в Київському педінституті , а згодом — у Московськомулітературномуінститутіім.О.М.Горького, випуск 1956 року.
1967 року разом з П.Тичиною та І.Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
Вірш “Крила ” у виконанніБогдана Ступки https://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k&t=1s
У радянські часи – дисидентка, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах “Маруся Чурай” (1979,Шевченківськапремія 1987), поеми «Берестечко» (1999,2010). У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в “самвидаві”.
Пропонуємо інтерактивну вікторину, присвячену творчості Л.Костенко https://learningapps.org/9024126
У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині “Дзвін” і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Ці зусилля не вплинули на перебіг судів, але мали величезне моральне значення.
У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного,О.Заливаху, М.Косіва і Богдана Гориня. У 1968 написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Після цього ім’я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після його відставки, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ — історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, що пролежав без руху 6 років. Перу Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і “Сад нетанучихскульптур” (1987), збірка віршів для дітей”Бузиновий цар” (1987).2010 року опублікувала перший прозовий роман “Запискиукраїнського самашедшого”, що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року. У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта”, куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві”А-ба-ба-га-ла-ма-га” вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране». У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова. Почесний професор Києво-Могилянської академії,почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить у перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).