Згідно з постановою Верховної Ради України № 792-VIII від 12.11.2015 року, депортація кримських татар у 1944 році визнана геноцидом, а 18 травня відзначається День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

 76 років минуло з того часу, коли рішенням сталінського режиму весь кримськотатарський народ був насильно депортований із своєї Батьківщини. Його примусове утримання  в місцях вигнання продовжувалось аж до листопада 1989 року. Протягом всього цього часу кримські татари зазнавали широкомасштабних репресій з боку радянського режиму, що стало причиною масових смертей.  За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15% до 46% татар.

Пам'ятаємо...

    Весна 1944-го: хронологія подій

Радянські каральні органи розпочали підготовку масштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення.

8-13 квітня операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова.

13 квітня 1944 р., нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія та нарком держбезпеки СРСР В. Меркулов підписали наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів».
Для цього у Крим прибуло 5 тис. оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної операції залучили 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС

22 квітня у доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії

10 травняБерія в листі Сталіну запропонував виселити кримськотатарське населення до Узбекистану мотивуючи це звинуваченням у «зрадницьких діях кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу»

Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 р. особисто доповідав Сталіну: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар як спецпоселенців у районах Узбецької РСР для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві»

11 травня –  прийнято таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар».

В ній наводилися не обґрунтовані претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації.
Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує.

18-20 травня – силами НКВС розпочалася депортація кримськотатарського населення з батьківщини.

На збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.
За офіційними даними за два с половиною дні було виселено 183 155 осіб

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. 

     Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а про всі зміни у сім’ях слід було доповідати міліції у триденний термін.

     З часу проголошення незалежності 1991 року Україна взяла на себе відповідальність за долю всіх своїх громадян включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

    У 2016-му Верховна Рада України перейменувала 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті більшості перейменованих населених пунктів повернули історичні назви, що було передбачено законом.

Нагадування про необхідність підтримки кримськотатарського народу у їх боротьбі за волю і за свої права звучить щороку під час вшанування 18 травня Дня пам’яті депортації кримських татар.

Промовистою ілюстрацією цього лиха є нечисленні фотографії тих, хто вижив, що дбайливо зберігалися депортованими родинами.