Є події, після яких не хочеться одразу говорити – хочеться мовчати й осмислювати почуте. Саме таким став творчий вечір поетеси Любові Карташової, що відбувся в Університеті менеджменту освіти за ініціативи Київського міського будинку учителя.
Цей вечір став не просто зустріччю з поезією, а глибоким духовним переживанням, присвяченим осмисленню Чорнобильської трагедії та її болісних перегуків із сьогоденням – реальністю повномасштабної війни, яку нині переживає Україна.
У поетичному слові Любові Карташової Чорнобиль постав не лише як історична катастрофа, а як символ людського болю, втрат, відповідальності та боротьби за життя. І особливо гостро ці сенси звучали сьогодні, коли українці знову живуть у часи небезпеки, втрат і щоденного вибору між страхом і надією.
Особливістю вечора стало те, що поезію авторки читала не лише сама Любов Карташова. До прочитання долучилися її близькі, друзі, колеги, представники науково-педагогічної спільноти – доктори наук, доктори філософії, викладачі та ректори закладів вищої освіти. І саме це надало події особливої глибини: кожен голос привносив у поетичний текст власний досвід, емоцію, власне проживання сказаного.
Кожен виступ був окремою історією – щирою, проникливою, справжньою. У залі панувала особлива атмосфера співпереживання, коли слово перестає бути просто текстом і стає спільною пам’яттю.
Символічно й водночас сучасно, що творчий вечір відбувся у змішаному форматі. До поетичного діалогу долучилися учасники з різних куточків України в онлайн-режимі. Завдяки Zoom-конференції поетичне слово об’єднало простір далеко за межами залу: ті, хто були присутні офлайн, мали змогу бачити й чути учасників онлайн, а віддалені учасники – стати повноцінною частиною живої події.
Такий формат став не лише вимогою часу, а й свідченням того, як освітянська спільнота адаптується до сучасних викликів, зберігаючи головне – єдність, взаємодію та живе людське слово. А коли поетичне слово звучить у колі однодумців, воно набуває особливої сили – сили зцілювати, єднати й нагадувати про найважливіше.