Напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини Маруся Чура́й (1625-1653) за переказами жила в Полтаві.Народна пам’ять приписує поетесі авторство близько 20 пісень, зокрема: “Віють вітри”, “Сидить голуб на березі”; “Зелений барвіночку”; “На городі вербв рясна”, “Котились вози з гори”; “Грицю,Грицю, до роботи”; “Йшов милий Горонькою.”, “Засвіт встали козаченьки” (інша версія назви “Засвистали козаченьки”). Пропонуєм літературнувікторину, присвячену пісням Марусі Чурай https://learningapps.org/26155178
Як вважають, свої пісні Маруся Чурай найчастіше створювала на основі подій із власного життя. Тому життєпис самої авторки складено за її ж творами та на основі легенд, переказів, усних спогадів сучасників, записи яких не збереглися. Щодо історичності постаті Марусі Чурай з 60-років ХХ століття тривають дискусії. Зокрема, музикознавець Леонід Кауфман доводив, що Маруся Чурай існувала, а Григорій Нудьга вважав її літературною легендою, яку створив Олександр Шаховський. Про неї нема жодних документальних відомостей, вона є своєрідним образом-символом, уособленням української жінки — творця народної поезії.
Памятник Марусі Чурай у Полтаві, відкритий у 2006 р.
Відомості про Марусю Чурай основані на романтизованій біографії з повісті О. Шаховського «Маруся, малоросійська Сафо» (1839). За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — в 1628 чи 1629) році в сім’ї козацького сотника Гордія, одного з провідників антипольського повстання. Після смерті батька, котрий був одним зі старшин під час Повстання Острянина та в 1638 році як бунтівник спалений на багатті у Варшаві, залишилася жити з матір’ю в Полтаві. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського монастиря, що зберігся досі.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицеві Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. В 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Однак після повернення до Полтави, хлопець вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям місцевої бабусі-відьми, але яке випадково випив Гриць. влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністувати універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Текст універсалу: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави, померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році в Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою одного з українських монастирів).
Пропонуємо інтерактивну вікторину, повязану з цитатними характеристиками персонажів твору Ліни Костенко “Маруся Чурай” https://learningapps.org/10236028
Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні. Спробуйте свої сили в вікторині за змістом твору “Маруся Чурай” Л.Костенко https://learningapps.org/20816170. Постать Марусі Чурай надзвичайно приваблювала українських авторів, про неї написано чимало творів. Перша спроба показати справжні події з життя народної піснярки належить драматургові Григорію Бораковському — він написав драму “Маруся Чурай — українська піснетворка” зі слів старого козака з Полтавщини.
Письменник Кирило Тополя створив п’єсу “Чари”, Левко Боровиковський написав “Чарівницю”, Степан Руданський – “Розмай”, а Володимир Александоров оперету “Ой не ходи, Грицю…”. Марко Кропивницький створив п’єсу “Дай серцю волю, заведе в неволю”, а Михайло Старицький описав історію у драмі “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Згодом віршовану драму з авторськими домислами написав Володимир Самійленко, Ольга Кобилянська створила повість “У неділю рано зілля копала”. Були також написані історична п’єса “Маруся Шурай” Івана Микитенка, драматична поема Івана Хоменка “Марина Чурай” та “Дівчина з легенди” — драматична поема Любові Забашти й поема “До тієї Чураївни (Парубоцька балада)” Бориса Олійника.
Одним із найвідоміших творів і класикою української літератури став історичний роман у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко. Пропонуєм інтерактивну вікторину до цього твору https://learningapps.org/4793996. Роман був відзначили Шевченківською премією у 1987 році.