Василь Федорович Симиренко народився 7 березня 1835 року в селі Млієві Черкаського повіту Київської губернії (тепер Черкаської обл.) у родині Федора Степановича та Анастасії Михайлівни (Яхненко) Симиренків. Батьки мали козацьке коріння, але були народжені вже в кріпацтві й тільки викупившись у поміщика, здобули волю. Федір Степанович разом з тестем Михайлом Яхненком та його синами в першій чверті ХІХ ст. заснували торгове підприємство «Брати Яхненко і Симиренко», яке досить швидко розвинулось і стало відомим у всій країні та навіть за її межами. Торговий дім «Брати Яхненко і Симиренко» мав головну контору в Одесі, магазини та склади – у Млієві, Городищі, Миколаєві й Севастополі. З 1840-х років підприємці розгорнули справу цукроваріння.
«Великим Хорсом» у колах української інтелігенції Києва називали Василя Федоровича Симиренка, відомого цукрозаводчика і мецената (1835-1915). Мабуть, він через те й дістав ім’я язичницького бога Сонця, що без сонячної енергії неможливе життя. Так само без фінансової підтримки Симиренка нереальними були б численні національно-культурні проекти, що їх задумували українські діячі 1870-1910-х років. Василь Симиренко навчався у вищому комерційному пансіоні в Москві, Петербурзькому технологічному інституті, стажувався в лабораторії Жана Бусенго (французського вченого, засновника агрономічної хімії), продовжив навчання в Паризькому політехнічному інституті. Отримавши 1861 року диплом інженера-технолога з цукроваріння, планував удосконалювати свій професійний рівень і готувався поступово долучатися до сімейної справи.
У 1873 році Василь Симиренко придбав стару напівзруйновану цукроварню у селі Сидорівка, недалеко від Корсуня. Відновивши завод та впровадивши власні запатентовані технологічні розробки. Розширивши асортимент виробництва (крім цукру там робили ще й мармелад та пастилу) Симиренко зробив підприємство надприбутковим і перетворився на мільйонера. У 1880 році сімейна фірма розпалась
Продовжуючи справи рано померлого брата Платона, Василь почав займатись благодійністю- десятину своїх статків віддавав на розвиток української культури . У своїй Сидорівці він створив театральну трупу, в якій, якийсь час, працювали Михайло Старицький і Марія Заньковецька; збудував дві школи – ремісничу та сільськогосподарську. Навчання в них велося виключно українською мовою. Також Василь почав фінансувати книгодрукування – за його кошти було видано немало україномовних книг, в тому числі й два «Кобзаря» Шевченка. Василь переїхав до Києва, де купив ділянку й за проектом архітектора Ніколаєва, звів розкішну садибу (Десятинна, 9).
Василь Симиренко фінансував часопис «Київська старовина», за його кошти почали друкувати перші україномовні щоденні газети «Громадське слово» і «Рада», а також часописи «Україна» і «Літературно-науковий вісник». Велику допомогу Симиренко надавав закордонним виданням про Україну «Україніше Рундшау» та «Рутеніше рев’ю», фінансував хор Миколи Лисенка.
Фінансову допомогу від Василя Симиренка отримували Михайло Драгоманов (гроші на друкарню), Михайло Коцюбинський, Ілля Шраг, Олександр Кістяківський, Павло Чубиннський, Петро Ніщинський. 100 тисяч золотих рублів Василь Федорович виділив Науковому Товариству ім. Т.Шевченка, на купівлю будинку-резиденції у Львові.
Перелік благодійних справ Симиренка нескінченний. Він навіть дав 500 рублів терористам – вони скоїли вдалий замах і вбили російського ката, міністра внутрішніх справ, Плеве – першого автора ідеї «малєнькай пабєданоснай вайни» для прикриття зубожіння країни.
Не маючи нащадків свій величезний спадок – понад 10 мільйонів золотих рублів, Василь Федорович заповів на розвиток української науки і культури. Спеціально було створено комітет розпорядників, в який увійшли: Володимир Антонович, Микола Лисенко, Левко Симиренко, Володимир Леонтович, Михайло Грушевський і той самий Євген Чикаленко. У Києві Василь Симиренко купив янку й за проектом архітектора Ніколаєва, звів розкішну садибу за адресою Десятинна, 9, яка після його смерті, згідно із заповітом, перейшла у власність Українського наукового товариства. Нині в будівлі резиденція посольства Великої Британії.