М.М. Вербицький – один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи https://learningapps.org/33593140
Український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, Михайло Михайлович Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі с. Явірник-Руський (нині гміна Бірча, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща). Вихованням десятирічного Михайла після смерті батька займався рідний дядько – перемиський греко-католицький єпископ Іван Снігурський. У Перемишлі Михайло Вербицький здобув гарну європейську освіту в німецькій гімназії і паралельно навчався музиці в співацько-музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі.
Упродовж 13 років композитор навчався у Львівській духовній семінарії, керував семінарійним хором. Повернувшись до Перемишля, Михайло Вербицький отримав посаду канцеляриста консисторії. Працював учителем співу, викладав арифметику й каліграфію в дяко-учительському інституті. 1848 року в Перемишлі було засновано український аматорський театр і Михайло Вербицький став його музичним керівником і композитором, самовіддано поринувши в театральні справи. Він виступав і як актор-співак, і як композитор. Висвятившись на священика, Михайло Вербицький служив спершу на парафії в Завадові біля Яворова, згодом перейшов до Залужа, а звідти – до Стрілок біля Старого Самбора. З 1856 року і до своєї смерті (в 1870 році) Михайло Вербицький був настоятелем (парохом) у селі Млини, що на Надсянні.
Вербицький був першим з галицьких композиторів, що звернув увагу на вірші Тараса Шевченка. Кантата “Заповіт” написана в 1868 році і виконана 15 березня у Львові на Шевченківському вечорі разом із “Заповітом” тоді ще молодого М. Лисенка.
Вербицький є автором перших в українській музиці симфоній (увертюр). За своє життя написав музику до понад 20-и театральних вистав, 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, три хори, два полонези.
Крім духовної музики , Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари ведле Михайла Вербицького» для початківців, яке стало першим таким посібником в Україні. До числа створених Михайлом Вербицьким пісень з акомпанементом гітари належить і «Ще не вмерла України..».
Пропонуєм інтерактивну вікторину на знання українського славню https://learningapps.org/24184964
Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року відбулось постановкою оперети Карла Гейнца Його україномовна “комедія-опера” називалася “Поворот запорожців з Трапезунда”, опублікована 1842 р. в Києві. Оперета розпочалась із виконання «Ще не вмерла Україна» (у виставі перший рядок було змінено на “Ще не вмерло Запорожжя”). Саме тоді широка громадськість уперше познайомилася з піснею.
Український гімн – це колективний твір, написаний на замовлення керівника Київської «Громади» Володимира Антоновича студентами-громадівцями. На студентській вечірці в серпні 1862 року Микола Вербицький-Антіох зімпровізував перший куплет пісні за мотивами польського гімну: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля,/ Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля./ Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця / Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця./ Спогадаймо ж тяжкий час, лихую годину, / Й тих, що вміли боронить рідну Україну – / Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило / Із могили кличуть нас на святеє діло…». Присутні – побратим Вербицького Павло Чубинський, і їхні найближчі друзі брати Рильські – Йосип і Тадей (уже відомий як поет Максим Чорний) – із приятелем Павлином Свєнціцьким (відомий як український поет Павло Свій) долучились до процесу. Відтак кожен із учасників, по-черзі, дописував пропонований вірш, і доспівував свій варіант тексту. Павло Чубинський контролював цей процес і втручався тоді, коли відчував особливу небезпеку виконання деяких слів чи фраз, пропонуючи свій дещо помірний варіант. Павло Чубинський, почувши виконання сербськими студентами свого гімну, де приспівом були слова: «Серце біє і крев ліє за нашу свободу…», зрозумів, ще це саме те, чого їм бракувало в українській «марсельєзі». Відтак, написав свої рядки: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу/ І покажем, що ми, браття, козацького роду!/ Гей-о-гей же, браття милі, нумо братися за діло, / Гей-о-гей, пора вставати, пора волю здобувати!». Як результат спільної творчості, пісня була закінчена. Кожен зі співавторів мав свій екземпляр тексту. Свій примірник Тадей Рильський віддав побратиму Володимиру Антоновичу й уже за тиждень пісня «Ще не вмерла Україна» полетіла по Лівобережжю як гімн товариства «Громада». А Микола Вербицький віддав свій екземпляр слів Пантелеймону Кулішу.
Літератор Ксенофонт Климкович разом із ненадрукованими віршами Шевченка з архіву «Основи» отримав від Пантелеймона Куліша й текст «Ще не вмерла Україна». Вони були опубліковані в 4-му номері журналу «Мета» за 1863 рік, який відкривався текстом «Ще не вмерла Україна». Примірник цього журналу потрапив до рук линівського священика Михайла Вербицького, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати до всіх його віршів музику. Вже в грудні на зібранні громади Перемишльської семінарії вперше пролунала пісня «Ще не вмерла Україна», автором її тексту помилково вважали Тараса Шевченка. Отець Вербицький на прохання ректора семінарії, який захоплений почутим наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, зробив зі солоспіву хоровий варіант. На свято Івана Хрестителя перед багатотисячною громадою перемишльців у виконанні зведеного хору пролунала «Ще не вмерла Україна». Таким чином, пісня була відома не лише всьому Львову, а й стала гімном спершу Західної України, а згодом і Української Народної Республіки.
У 1881 році в Москві вийшла друком збірка українських пісень під назвою «Кобзар», яка вміщувала й пісню «Ще не вмерла…», видавець якої звернувся до Пантелеймона Куліша, з проханням вказати автора тексту. Куліш вказав лише свого покійного колегу, академіка Павла Чубинського, українця за національністю. У 1868 році написав “Заповіт” на слова Т. Шевченка.
Михайло Михайлович у 1869 році важко захворів, лікувався. В лікарні написав церковні композиції “Іже Херувими”, “Святий Боже”, “Тебе поєм” та 2 латинські Служби Божі. Створив “12 чтиригласних пінія на мужескі голоси” на слова В. Шашкевича в стилі лідертафель. Помер у селі Млини від раку язика 7 грудня 1870 року у віці 55 років.
«Гімн України – дивовижний. Його створив Михайло Вербицький – церковний композитор. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві, немов дме вітер, немов гілки дерев співають».
Композитор Валентин Сильвестров