Василь Андрійович Симоненко – поет, журналіст, діяч українського руху опору, шістдесятник з’явився на світ 8 січня 1935 року в старій хаті над річкою Удай, що у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Зараз в цьому будинку розташований сільський музей Симоненка. За своє коротке життя поет зміг написати кілька поезій та новел, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за ïï долю. Автор численних статей, театральних i літературних рецензій, трьох казок для дітей та дорослих:
«Цар Плаксій i Лоскотон» https://learningapps.org/4998247, «Подорож в країну Навпаки», «Казка про Дурила». Збірка “Земне тяжіння” (1964) та книга «Лебеді материнства» (1981) https://learningapps.org/3684832 були видані посмертно. Лауреат Державної премії ім.Тараса Шевченка (1995, посмертно).
Журналістську освіту Симоненко здобув в Київському університеті, а працювати поїхав на Черкащину. Журналістську діяльність із літературною поєднував іще зі студентських років – попри це, за життя поета вийшла друком лише одна його збірка, «Тиша і грім».
Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією, від раку. За іншою версією, яку підтримують його сучасники, Симоненко просто «забагато знав».
Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська,Ліна Костенко,Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський,Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.
Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше були відкриті місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах.
Величезне враження на Симоненка справив випадок, коли на галявині Биківнянського лісу він побачив хлопчаків, які грали у футбол. За м’яча їм слугував череп із діркою в потилиці. Ще два черепи позначали лінію воріт… Про це згадував у своєму щоденнику Лесь Танюк, який з Аллою Горською та Симоненком теж приїхав до Биківні. Після цього Василь разом із іншими членами Клубу складає і надсилає до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті. Такого зухвальства система простити не змогла – за Симоненком встановлюється нагляд.
Пропонуєм перевірити свої знання віршів Симоненка https://learningapps.org/4224386
З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч проти 14 грудня 1963 року в 28-річному віці.
Пропонуєм розвязати кросворд,присвячений біографії, фактам з життя та творчості поета https://learningapps.org/38564441
У 1965 році Симоненка висунули на Шевченківську премію. Однак, тоді, ще задовго до оголошення результатів за словами Малишка, ця премія уже «лежала в кишені орденоносця і орденопросця Бажана». Симоненко отримав Шевченківську лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.
Василь Симоненко прожив неповних 29 років, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: “Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди”. Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х років. Ця поезія була сатирою на радянський лад.
Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверинітет України 2-ї половини XX ст..
Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника “Окрайці думок”) у журналі “Сучасність” (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973)
У Черкасах нині діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Іменем поета названі школи в містах Черкаси і Київ. У Києві приймає юних читачів бібліотека імені Василя Симоненка, Ім’ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема, в Києві та в Кривому Розі. В 2008 році Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету, на честь 80-річчя дня народження Симоненка (2015) була випущена ювілейна поштова марка. До 80 річчя з дня народження у внутрішньому дворику Червоного корпусу КНУ імені Тараса Ше вченка відбулися урочистості з нагоди відкриття погруддя Василю Симоненку.
Іменем поета названо п’ять премій:
- Літературна премія “Берег надії” імені Василя Симоненка(1986—2013),
- Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ(1987—2010),
- Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012),
- Лубенська районна літкературно-мистецька премія імені Василя Симоненка(2000),
- Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012).
Поезії митця були покладені на музику та екранізовані: Радіокомпанія України видала компакт-диск, до якого увійшли 17 унікальних записів авторського виконання поетом своїх творів, а також кращі фонограми поезій Василя Симоненка та музичні твори на його вірші з фондів Українського радіо.
На вірші Василя Симоненка створено як мінімум багато десятків різножанрових пісень. Їх виконують дитячі і юнацькі колективи, і кобзарі, і панки, хіп-хоп чи поп-виконавці, і метал-гурти, і “неофолк”-виконавці “під гитару”, яких часто називають “бардами”, тощо.
Пропонуєм послухати музичні твори на вірші Симоненка “Лебеді материнства” https://www.youtube.com/watch?v=NtRQfp5tLsY ( у виконанні Квітки Цісик) і Раїси Кириченко https://www.youtube.com/watch?v=a26lFatZ2Ec
“Де зараз ви, кати мого народу?” https://www.youtube.com/watch?v=lFbQzMBsdIY
“Ти знаєш, що ти — людина?” https://www.youtube.com/watch?v=gbaWrVaq4qs
Які ж до болі пророчі і проникні й сьогодні слова вірша-реквієму Василя Симоненка :
Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні.
Більше тебе не буде завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,інші кохатимуть люди — добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе — озера, гаї, степи.
І жити спішити треба, кохати спішити треба — гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина і хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні.