На честь класика ХХ століття, засновника нової української музики у Києві вперше організували Фестиваль музики Бориса Лятошинського — LiatoshynskySpace 2025, який відкриється 3 січня, у день 130-річчя від дня народження композитора у Національній філармонії. Його творчість є невід’ємною унікальною частиною нашої класичної музики. Нині, коли Україна набуває суб’єктності у міжнародному культурному просторі, саме ім’я Лятошинського все більше привертає увагу, репрезентуючи виразну самобутність української музики ХХ століття.При зверненні до культурного спадку завжди постає питання його актуальності для нас і нашого часу. Життя і творчість Лятошинського, які припали на дві світові війни, більшовицький переворот, національно-визвольні змагання, період українського мистецького Ренесансу, сталінський терор, ставлять перед нами складні питання, відповіді на які шукаємо під час Великої війни, спрямованої на знищення українців як нації.
Борис Миколайович Лятошинський народився 3 січня 1895 року в Житомирі в учительській сім’ї — український радянський композитор, диригент і педагог, один із представників модернізму та експресіонізму в українській класичній музиці.Значну частину свого життя Борис Лятошинський присвятив педагогічній діяльності. Серед учнів Лятошинського — відомі українські композитори: група «Київський апангард», Леонід Грабовський, Леся Дичко, Іван Карабиць, Микола Полоз, Валерій Польовий, Валентин Сильвестров, Володимир Загорцев, Євген Станкович, Ігор Шамо, Георгій Мірецький, які вивели українську композиторську школу на світові обрії.
З ранніх років виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і фортепіано. Освіту почав здобувати у Першій київській чоловічій гімназії у серпн 1904 року, потім була із серпня 1906 року Немирівська чоловіча гімназія, де його батько був директором. У 1913 році Борис Лятошинський вступив і в 1918 році закінчив юридичний факультет Київського університету. Водночас готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р.Глієра: після запрошення останнього став студентом його класу. у 1919 року закінчує Київську консерваторію у класі композиції Р. Глієра. Творчі зв’язки з Глієром Лятошинський підтримував, з часом вони переросли у щиру людську дружбу.
З 1920 року Б. Лятошинський викладає музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, а з 1922 року — веде клас композиції. Першими його випускниками (1925) стали згодом відомі митці — музикознавець І.Ф.Белза і композитори Г.П.Таранов, П.Т.Глушков. З 1922 по 1925 роки Борис Лятошинський очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені М. Д. Леонтовича.
Друга половина 20-х років була не менш інтенсивною у творчості Б. Лятошинського. Композитор написав струнний квартет № 3, сонату для скрипки й фортепіано, баладу для фортепіано; тоді ж він знову звернувся до великих форм («Увертюра на чотири українські народні теми», опера «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут»). «Увертюра» для симфонічного оркестру відзначена першою премією на республіканському конкурсі разом із Симфонією № 2 Л.Ревуцького.
30-ті роки — важливий етап у творчій біографії Лятошинського. Композитор знову звернувся до великих оркестрових форм, створив сюїту з своєї музики до кінофільмів (1931—1932) та Симфонію № 2 (1936).У цей час композитор писав романси на вірші І.Франка, Л.Первомайського, обробки українських народних пісень для голосу з фортепіано, створив дві кантати («Урочиста кантата» і «Заповіт») і оперу “Щорс”.
Поряд з написанням власних творів Лятошинський редагував і оркестрував оперу “Енеїда” М.Лисенка, оркестрував балет «Комедіанти» і оперу «Шах Сенем» Глієра, а у 1937 році блискуче оркеструє оперу “Тарас Бульба” Лисенка. У 30-ті роки Борис Миколайович також пише музику для кінофільмів.
Творчу працю Лятошинському весь час доводилося поєднувати з педагогічною і музично-громадською роботою. Продовжувалась його викладацька діяльність у Київській консерваторії. 1935 року Борису Миколайовичу присвоєно звання професора. У 1935—1938 роках Лятошинський викладав паралельно у двох консерваторіях — Київській і Московській, де також обіймав посаду професора.1939 року Лятошинського обирають головою правління Спілки композиторів України. Цю посаду він обіймав до нападу Гітлера на СРСР.
Пропонуєм послухати музику видатного композитора: колискова «Ой,ходить сон» https://youtu.be/LBaT71cytqk?si=rrPW70DtL7PgFrL2
У квітні 1941 року в Київській філармонії відбувся великий авторський концерт Лятошинського, який пройшов з великим успіхом. Автор сам продиригував свою Симфонію № 2, танці з опери «Золотий обруч» і сюїту з опери «Щорс» для хору й оркестру.
З початком війни Лятошинського було евакуйовано до Саратова, де вже знаходилась Московська консерваторія, де він продовжив викладацьку роботу. Тоді ж у Саратові організувалася радіостанція “Тарас Шевченко”, яка вела свої передачі для партизанського підпілля України. В них постійно брав участь Лятошинський разом із своєю дружиною Маргаритою Царевич.За роки війни він пише музичні твори на українські народні теми . Влітку 1944 року Лятошинський повернувся в Україну і відразу ж включився у музичне життя Києва. З 1944 року і до самої смерті (1968) він жив у будинку письменників РОЛІТ, де встановлено меморіальну дошку композиторові. Лятошинського призначають художнім керівником Української філармонії, він працює музичним консультантом у Радіокомітеті, викладає у Київській консерваторії.Відзначений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР та УРСР ім.Шевченка (1971)
Пропонуєм послухати романс в обробці Б.Лятошинського “Ой у полі тихий вітер віє” https://youtu.be/cCUy_sEn1XY?si=pgXbR60mcfGs7NJ9
Помер композитор 15 квітня 1968 року, похований на Байковому кладовищі в Києві
В Україні щороку присуджують державну Премію ім.Бориса Лятошинського.
Ім’я Бориса Лятошинського носять музичний коледж у Харкові, дитяча музична школа в Житомирі (у школі відкрито кімнату-музей Б. Лятошинського), вулиці в Житомирі, Києві, Луцьку.