Андріївські вечорниці — одне з найколоритніших і найзагадковіших свят в українській традиції, яке відзначається в ніч з 12 на 13 грудня. Саме в цей час настає магія: дівчата ворожать на майбутнє, святкують з піснями, танцями та цікавими обрядами. Свято Андрія, яке відзначають 13 грудня, поєднує елементи християнства та язичництва. Однією з головних традицій є калита — обрядовий хліб у формі сонця, що символізує нескінченність та відродження. Раніше він мав зв’язок з язичницькими святкуваннями зимового сонцестояння.
Загалом на Андріївські вечорниці молоді хлопці зустрічалися з дівчатами, щоб не лише працювати, а й святкувати. Одним з основних обрядів було кусання калити, яку дівчата пекли разом. Калита, приготовлена з борошна, родзинок і маку, ставала символом єдності.
Пропонуєм інтерактивну вікторину про святкування Андріївських вечорниць https://learningapps.org/15929661
Калита, що співзвучна з найменуванням святкової паляниці, яку пекли дівчата на цей особливий вечір. Випічка з отвором всередині була в епіцентрі гулянь, оскільки була головним атрибутом випробувань парубків. Калиту підвішували за допомогою червоної стрічки на кочергу. Один парубок, якого називали Вартовим, мав тримати її та смішити іншого хлопця, який намагався дострибнути до випічки та відкусити шматочок. Сенс цієї розваги полягав у тому, що дівчата могли побачити, який парубок виявиться найспритнішим. За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть писарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під’їжджав до калити. При цьому між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величали парубка на коцюбі верхи) відбувалася розмова:
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по зубах писати!
— А я вкушу!
— А я вкрешу!
— Ой чи вкрешеш, чи ні,Я на білому коні
Відповіді пана Коцюбинського на запитання Калитинського могли бути інші, наприклад: «Їду, їду на коні, в червоному жупані, до вашої хати калиту кусати».
Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.
Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах.
Також незаміжні дівчата збиралися разом у великій хаті, де в’язали, вишивали, готували традиційні страви та співали пісні, створюючи атмосферу свята і веселощів. Але найцікавішою частиною вечора, безсумнівно, було ворожіння. Зазвичай його проводила старша жінка, яка мала досвід у шлюбі, і яку всі в селі вважали відьмою. Усі хотіли з’ясувати, хто з молодих дівчат скоро вийде заміж і хто буде її обранцем. Сучасне життя вносить свої корективи. Якщо раніше на Андрія ворожіння було майже священним таїнством, то тепер молодь ставиться до цього з гумором, і замість суворих традицій все більше уваги приділяється веселим та безтурботним моментам святкування.