КИЇВСЬКИЙ АРХІТЕКТОР до 143 річниці з дня народження
Український радянський архітектор і педагог, доктор архітектури , автор більш ніж десяти архітектурних шедеврів, в основному в стилі радянської класичної архітектурної школи, модерну та конструктивізму Альошин Павло Федотович народився 4 березня 1881 року в Києві
Дід архітектора був кріпаком-умільцем з Курської губернії, батько — теслею. Отримавши у 1899 році середню освіту, продовжив навчатися в художні школі М.Мурашка. У 1904 році закінчив у Петербурзі Інститут цивільних інженерів із відзнакою за найкращий архітектурний проєкт, нагородою за найкращий звіт і званням громадянського інженера. З метою вивчення архітектури й подальшого вдосконалення на початку ХХ ст відвідував країни Європи .У 1918—1920 рр. — головний архітектор Києва, у 1922—1924 рр. — Київський губернський архітектор. Від 1921 р. — професор Київського архітектурного інституту, від 1923 р. — професор Київського художнього інституту. У 1945 р. — обраний дійсним членом Академії архітектури УРСР, членом президії та віце-президентом цієї Академії, виконував обов’язки директора Інституту відновлення міст і сіл України. Того ж року йому було присуджено П’яту премію за конкурсний проєкт відбудови Хрещатика (за участю арх. О. О. Колесніченка). Помер 7 жовтня 1961р. після інсульту, був похований у Києві.
Проєктуванню й будівництву будівлі Педагогічного музею у стилі неокласицизму з впливом модерну , цієї найвідомішої споруди Альошина, передували трагічні події. Створення народної авдиторії було заборонене. Але завдяки підтримці
С.Могилевцева, відомого київського мецената, праця архітектора не пропала. Могилевцев вирішив збудувати «Педагогічний музей».
Срібний макет Педагогічного музею.Фото: Національний історичний музей України
Ідея задовольнила владу, роботи продовжувалися. У зв’язку із тим, що закладка першого каменю відбулася 30 червня 1910 року в день народження цесаревича Олексія, музей було названо на його честь . За вимогою Могилевцева, дід якого був кріпаком, відкриття музею мало відбутися під час святкування 50-річчя скасування кріпацтва. Будівництвом,яке ривало рік, керував відомий київський підрядчик Л.Гінзбург. До дня відкриття музюе 28 вересня 1911 року відомий київський ювелір Й.Маршак виготовив срібний макет будівлі, що нині знаходиться в експозиції Національного музею історії України.
В приміщенні Педагогічного музею в 1917–1918 рр розміщувалась Центральна Рада з 1938 по 1979 рр. перебували експозиції музею Леніна, з травня 1987 року музей продовжував «сприяти розвитку освіти в народі , забезпечувати спілкування вчителів та інших науковців між собою» і в 2002 році Київською міською радою реорганізований у Комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад «Київський міський будинок учителя ».
Будинок учителя в Києві, вул. Володимирська 57
До основних робіт Альошина належить Педагогічний музей у Києві (1911), житловий будинок на Софійській площі (1914, не зберігся), Миронівська селекційна станція (1923), будинок Ковалевського на Липках у Києві (1911), будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, № 17 у Києві (1928–1931), будинок Торгівельно-промислового товариства Бажанова і Чувалдіної у Санкт-Петербурзі (1907–1909, інтер’єри з участю М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурсних проектів: зразкового чотирикласного училища в Києві (1903), Міської публічної бібліотеки у Києві (1909), а також Купецького зібрання, Губернської земської управи (1913), курорту-саду «Камперія-Сарич» поблизу Ласпі в Криму (1917, співавт.), 1-ї (Ольгинської) гімназії в Києві (1904–1914), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (нині корпус Президії НАНУ), житлового будинку на вул. Виноградній, № 20 у Києві (1914), розробив проект розпланування Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівка, Воронівка та ін. на Київщині (1921), розпланування й забудову селища Харківського тракторного заводу (1930–1931). Протягом 1944–1949 Альошин керував відбудовою зруйнованих війною Київського університету ім. Т.Г.Шевченка та Маріїнського палацу.