“Про голодомор вустами дітей” – бліцінтерв’ю вихованців гуртка «Студія естрадного вокалу” до Дня пам’яті жертв Голодоморів 1932 – 1933 років.
Голод посеред родючого українського краю. У багаті на врожай роки. Без війни чи стихійного лиха. Здавалося б, цього не може бути! Але ж було!
Тодішнє керівництво радянської країни вирішувало у такий спосіб одразу два завдання: знайти валюту для підготовки до майбутніх загарбницьких воєн та знищити потужний та незалежний клас українських аграріїв. Москві тоді це майже вдалося.
Але відібрані у людей останні зерна проросли народною пам’яттю. Пам’яттю про ненажерливість та безглуздість московської влади. Про її нелюдське та загарбницьке ставлення до України та українського народу. Про те, що в жодному разі не можна довіряти свої добробут та майбутнє північному сусіду.
Ця пам’ять допомогла народитися та встати на ноги незалежній Україні. Ця пам’ять допомагає вистояти зараз у жорстоких боях з московськими загарбниками, чиї руки і досі тягнуться до нашої землі та українського зерна.
Ця пам’ять передається у спадок. Можемо зрозуміти це зі слів маленьких українців. Ця пам’ять не дасть повторитися страшному рукотворному лиху під назвою «Голодомор».
В інтерв’ю звучить пісня «Біля Мгарського монастиря» та використано кадри всесвітньо відомого «безмовного» дзвону на території Мгарського монастиря.
Мгарський «безмовний» дзвін – перший пам’ятник жертвам Голодомору. Його було споруджено у 1993 році біля Мгарського монастиря (м. Лубни). Дзвін став знаковим місцем зустрічей та урочистих подій української мистецької та політичної еліти.
Керівник гуртка Каріна Литвиненко