Відкриття двох персональних експозицій, яке відбулося днями, стало не просто мистецькою подією – це ще одне підтвердження того, що наш організаційно-масовий відділ продовжує працювати й підтримувати освітян попри все. Навіть коли обставини випробовують на міцність, ми не зупиняємось, бо віримо в силу творчості та спільної справи.
Цього разу ми представили дві дуже різні, але напрочуд споріднені виставки. Одна –ніжна, світла, пейзажна, сповнена акварельної прозорості, що нагадує дихання природи. Друга – тепла, фактурна, в’язана, де кожен виріб несе у собі відбиток людських рук, терпіння й любові. Дві майстрині, два світи, але одна глибока чесність у творчості.
Монтаж експозицій відбувався у майже нереальних умовах. Без світла. Лише ми, картини, в’язані полотна, і кілька акумуляторних ламп. У цей момент ми особливо відчули, що мистецтво не потребує ідеальних умов – воно народжується там, де є серце й бажання.
Відкриття виставки теж пройшло у темряві. Але знаєте – вона зовсім не завадила. Навпаки. Зробила атмосферу по-особливому щирою. Люди стояли поруч, хтось підсвічував телефоном, хтось лампою, але ніхто не скаржився. Навпаки – усі усміхалися, обіймалися, ділилися враженнями. Була тиша, якої давно не було, і було тепло, яке не вимкнеш ніяким вимикачем. На захід завітали знайомі, друзі та колеги наших освітянок – ті, хто щиро радіє їхнім успіхам і підтримує кожен крок. Із вітальним словом виступили: голова профспілки освіти Оболонського району м. Києва Олена Бучма; кандидатка філософських наук, доцентка Тетяна Ріктор; кандидатка педагогічних наук Марина Морозова, кандидатка наук з держуправління Олена Коврига; доцентка, кандидатка педагогічних наук Світлана Антощук; докторка філософії Ганна Вишневська; а також директор навчально-наукового інституту «Університет менеджменту освіти» В’ячеслав Супрун.
Ми працюємо. Ми тримаємося. Ми не зупиняємось. Ідемо, ідемо, ідемо – і ще раз ідемо. В цьому – наш характер, наша впертість і наша любов до справи, до людей, до життя. Ці дві виставки стали маленьким доказом того, що нас неможливо роз’єднати. Навпаки – такі моменти роблять нас ще ближчими одне до одного. Бо коли у темряві світяться лише лампи на акумуляторах і людські очі – найяскравішим стає саме людське тепло.