Щороку, в четверту суботу листопада, Україна завмирає в тиші скорботи, аби вшанувати пам’ять мільйонів невинних людей, чиї життя забрав Голодомор 1932–1933 років та інші масові штучні голоди. У 2025 році цей день припадає на 22 листопада — день, коли кожне серце українця особливо відчуває зв’язок із минулим і відповідальність перед майбутнім. Голодомор був визнаний геноцидом українського народу, і ця правда назавжди вписана в історію нашої держави.
Народ,що пам’ятає – непереможний!
Запалила свічку у своїй кімнаті і думками знов поринув у віки,
В ті, для нас далекі, хлібом не багаті, проте дуже хижі і страшні роки.
В ті роки, де голод панував нещадно, смерть ж була йому – вірна дочиста
І вони удвох придко і нахабно знищували сім’ї, села і міста.
В ті роки, де матір донечці співала із зусиллям тихо вимовля слова,
Проте смерть дитину вже давно забрала і зрання вона в останнє хату ту зайшла
В ті роки,де тонни нашої пшениці відправляли за кордон – годувать чужих,
А в країні власній їсти і дивиться, як від голоду вмирають мільйон своїх.
І коли у рідних я про це питаю – тих, хто у дитинстві пережив той жах,
Їх тремтіння рук одразу помічаю і застиглі сльози на старих очах .
І тому в кімнаті – запалила свічку і думками знов поринув у віки
В ті, для нас далекі, долею незнані, у серцях не згаслі пам’ятні роки.
Наталя Головань