Історія дослідження колажу

Минулого року Будинок учителя започаткував проект, який має назву «Безмежний світ колажування». Колаж – це метод створення композиції при якому поєднуються різнорідні за своєю фактурою елементи ( газетні, журнальні вирізки, шматочки тканини, фотографії) Вони накладаються один на одного і закріплюються на загальній основі.

Слід відзначити, що колажування, є хобі видатних особистостей, навіть монарших осіб, наприклад Королева Данії Маргретте II захоплюються цим творчим напрямком. Її Величність королева Маргрете II протягом багатьох років займалася художнім оформленням творчості великого датського казкаря Ганса Християна Андерсена.

Подивіться, як працює Маргрете II над своїми творами.

Для створення оригінальних композицій декупаж і колаж королева Маргрете II використовує вирізки зі звичайних журналів і художніх каталогів. Основні інструменти: гострі ножиці, пензлі, фарби, а також клей … І уява!

Надалі ми більш детально зануримося в історію колажу та визначимо основні напрямки цього мистецтва.

Народження колажу було, безсумнівно, пов’язане з таким перебігом в образотворчому мистецтві, як кубізм. Художники-кубісти розкладали предмети на геометричні фігури і конструювали картини, використовуючи в якості елементів композиції прості геометричні форми. Зображення, створене таким способом, представляло собою свого роду мозаїку елементів – символ. Кубісти прагнули відтворити в своїх роботах дух нового часу. Прикметами цивілізації – обривками газет, етикетками, буквами вивісок – вони доповнювали картини. Ось такі вкраплення чужого живопису матеріалу можна вважати початком колажної техніки. Серед художників, які звернулися до цього стилю, був Пабло Пікассо, він же став творцем перших цілісних колажних композицій.

Пікассо використовував в своїх композиціях фрагменти шпалер, плакатів, обривки газетного паперу, пісок, дріт. Так майстер переносив саму реальність в контекст картини, руйнуючи стереотипи уявлень про живопис. Колаж був покликаний перебудувати мислення людини, змусити її побачити, що світ непередбачуваний і мінливий, а властивості речей непостійні. Дійсність в композиціях Пікассо створюється, а не відбивається, конструюється з волі художника, а не копіюється. Слідом за ним ціле покоління художників – футуристів, сюрреалістів, представників інших течій пережило захоплення цим видом художньої творчості. Кожен елемент колажної композиції витягується з властивого йому контексту і включається в чужорідне оточення, таким чином знаходячи абсолютно нового значення. Саме ця трансформація матеріалу, порушення традиційних зв’язків, незвична роль звичних речей приваблювала художників.

Техніку колажу використовували також дадаїсти. Термін дадаїзм придумав поет Трістан Тцара, який знайшов в словнику слово «дада». Мовою

негритянського племені Кру воно означає хвіст священної корови; в деяких областях Італії так називають матір. Також це слово означає і нескладний дитячий лепет, що і стало найвдалішим вираженням суті даної течії.

Дадаїзм – авангардна літературно-художня течія, що зародилась під час Першої світової війни в нейтральній Швейцарії, в Цюріху. Стиль існував з 1916 по 1922р. Суттю дадаїзму була насмішка над буржуазною культурою і дискредитування міщанських звичаїв.

В образотворчому мистецтві найбільш поширеною формою творчості дадаїстів був колаж – технічний прийом створення твору з певним чином скомпонованих і наклеєних на плоску основу (полотно, картон, папір) шматочків різноманітних матеріалів: паперу, тканини і т.д. У дадаїзмі можна виділити три гілки розвитку колажу: Випадковий колаж (Цюріх), Маніфестаціонний колаж (Берлін) і Поетичний колаж (Кельн і Ганновер).

У Цюріху дадаїсти робили акцент на випадковість колажу, довільність комбінування елементів. Наприклад, Ханс Арп створював свої колажі, в випадковому порядку висипаючи на лист картону чотирикутники з кольорового паперу і приклеюючи їх так, як вони лягли. Трістан Тцара пропонував розрізати газету на слова і наосліп діставати їх з сумки, щоб скласти вірш (таким чином, використання колажного принципу не є прерогативою тільки образотворчого мистецтва, але мігрує в поезію).

Колаж берлінських дадаїстів візуально насичений і часто носить яскраво виражений політичний, протестний заряд.

Третій напрям – наділення колажу властивостями поетичного твору – реалізується в кельнських творах Макса Ернста, а також в мерц-картинах Курта Швиттерса, який працював в Ганновері. Хоча стиль цих художників несхожий, їх ріднить те, що обидва розуміють колаж як явище, близьке поезії, як з’єднання двох або більше чужорідних реальностей в явно невідповідному для них середовищі з появою творчої іскри від їх сполуки.