220 роковини із дня народження Михайла Максимовича – першого ректора університета Святого Володимира

15 вересня – 220 років із дня народження Михайла Максимовича (1804-1873), вченого, енциклопедиста, письменника, історика, перекладача, педагога, археографа, фольклориста, мовознавця

Михайло Максимович був універсальною людиною: окрім першого ректорства в університеті Святого Вролодимира, збагатив українську науку як енциклопедист, філолог, етнограф, фольклорист, ботанік, зоолог, історик, археолог тощо.

Коріння його роду – з гетьманської козацької старшини. Батько був суддею, а по маминій лінії (Гликерії Федорівни Тимківської) усі її брати були професорами університетів.

У 1812 – 1819 роках Михайло навчався в Новгород-Сіверській гімназії, яку заснував один із його дядьків – професор Харківського університету Ілля Федорович Тимківський. Розкішна природа Чернігівської Сіверщини назавжди пробудила в ньому інтерес до ботаніки.

• А любов до словесності пробудив у ньому інший його дядько – Роман Федорович Тимківський, професор грецької і римської літератури московського університету, який досліджував ще й творчість Нестора-літописця.
• 1819 р. Михайло вступає на словесний та природничий відділи філософського факультету Московського університету. А через два роки переходить на фізико-математичне відділення, остаточно визначившись із майбутнім фахом – ботанікою. По закінченні навчання (1823 р.) залишається в університеті для науково-академічної праці. Певний час викладає ботаніку в Московській рільничій школі, від 1826 р. завідує ботанічним садом та гербарієм Московського університету. 1827 р. блискуче захищає магістерську дисертацію «О системах растительного царства».
• Нам ще не раз доведеться застосовувати щодо Михайла Олександровича визначення «перший». Так, у книзі «Основания ботаники» (1828-1831 р.р.) М. Максимович уперше – і значно раніше за Ч. Дарвіна, який оприлюднив свою теорію в 1859 р. – виклав цілу низку положень щодо клітинної будови організмів, походження живих клітин з неорганічної речовини, еволюції тваринного світу.
• Знову-таки, першим в історії тодішньої імперії, Максимович видав природознавчу книгу для народу – «Книгу Наума о великом Божьем мире» (Москва, 1833р.), де доступно виклав основні знання про будову Землі, Сонячної системи, Всесвіту.
• 1827 р. в Москві виходить збірка «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем», яка містить 127 пісень історичного, побутового, образового характеру з коментарями упорядника. В 1834 р. виходить з друку фольклорна збірка «Українські народні пісні».. На той час Максимовичем зібрано вже понад дві з половиною тисячі пісень; їх він планував  видати чотирма частинами, але світ побачила лише перша– козацькі пісні. Збірка для покоління, що формувалося у 30-ті роки, мала  не менше значення, ніж «Кобзар» Т. Шевченка.
• Михайло Максимович створив власний правопис – максимовичівку – в 1827 році. Йшлося про систему українського правопису на етимологічних принципах. Однак він сам критично осмислював своє творіння
• Наміри Михайла Максимовича займатися ґрунтовними дослідженнями української історії, фольклору мали надважливе завдання:пізнати і визначити особливості характеру українського народу і його долі у світі.Це повинно було неминуче привести його до необхідності науково довести винятковість українства.
• Свої філософські погляди М. Максимович викладає в «Письме о философии» (Телескоп, 1833, №12). Тлумачить філософію не лише як любов до мудрості, збудовану на розрахунках розуму. Вслід за великим мислителем Г. Сковородою він увиразнює українську «філософію серця». «Дійсна жива мудрість розуму базується на любові». Любов присутня скрізь і в усьому. Тож філософія може бути в кожному творі, у поезії, в житті. Філософські елементи є в кожній науці, й кожна наука має бути філософською наукою.
• У травні 1834 р. М. О. Максимович був призначений професором російської словесності й деканом першого відділення філософського факультету Київського університету, а в жовтні цього ж року – затверджений на посаду ректора. На той час його доробок налічував понад 100 наукових праць – із ботаніки, зоології, теорії та методології природознавства.
• Університет, який задумувався як опора монархії, став постійним джерелом неспокою, інтелектуального та політичного спротиву, генератором революційних ідей. Саме тут у 1845 році з’явилося Кирило-Мефодіївське братство, а три революції нашого часу у 1990, 2004 і 2013 починалися від Червоного корпусу Університету, 190 річницю з дня заснування якого  відмічає  громадськість  та  85-річчя з часу присвоєння університету імені Шевченка.
• На посаді ректора пробув близько року, але змушений був її покинути за станом здоров’я. Проте залишався викладати в університеті аж до 1840 року.

Одружився пізно, аж у 49 років. Його обраницею стала більше ніж удвічі молодша донька сусіднього поміщика Марія Товбич – жінка неймовірної краси, портрет якої малював Тарас Шевченко.

До речі, Кобзареві приписують роман із нею і називають його ледь не батьком сина Максимовичів. Але чутки залишаються чутками, беззаперечними ж є факти: слова захоплення Шевченка в щоденнику про дружину Максимовича та листування з нею.

Михайло Максимович прожив 30 років у родинному хуторі Михайлова Гора. Багато в цей період працював та досліджував. Зокрема, доводив, що Україна – пряма спадкоємиця Київської Русі, аналізував добу козаччини, збирав фольклор. Загалом, окрім Тараса Шевченка, приятелював із багатьма тодішніми відомими діячами української культури.

• У низці своїх праць Максимович переконливо доводив, що козацтво – категорія історична і соціальна. Воно є частиною українського народу, а розвинулося козацтво з народного елементу. Максимович розглядав виникнення козацтва як народний рух. Особливо цінними є думки вченого про значення Запорозької Січі як зародка козацької державності – навіть з огляду на романтичне трактування козацтва як буйного товариства вільнодумних вояків. Своїми працями про козацтво вчений заклав серйозний фундамент для подальших наукових досліджень у цій царині.
• Перший повний український поетичний переклад «Слова о полку Ігоревім» теж належитьМихайлові Максимовичу (1857).
• Помер М.О. Максимович 22 листопада 1873 р. на своєму хуторі Михайлова Гора, де й похований. примітним об’єктом урочища Михайлова Гора є дуб Тараса Шевченка.

Університет, першим ректором якого він був, також носить ім’я Шевченка.

Такі дивовижні перипетії долі в людини, історія життя якої така ж яскрава, як і колір головного корпусу університету, який він заснував.