Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1984 року на хуторі В’юнище (нині в межах смт Сосниця , Чернігівська обл) у багатодітній селянській сім’ї. Батьки були неписьменні. Сім’я жила бідно, більшість з 14 дітей померли в ранньому дитинстві. Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
Після закінчення школи, у 1911 році вступив до Глухівського вчительського інституту,по закінченню якого вчителюв в Житомирській області, в 1917 році переїздить до Києва, де теж учителював та разом з тим вчився в Київському комерційному інституті на економічному фвкультеті. В Києві відкрилася Українська академія мистецтв, став її слухачем. У 1918 році, як голова громади комерційного інституту, Довженко організував загальностудентський мітинг протесту проти призову до лав гетьманської армії. Академію Довженко так і не закінчив, а інститут відвідував до 1920 чи 1921 року. Упродовж 1918-1919 років воював проти більшовиків у лавах армії УНР, належав до куреня Чорних гайдамаків, Ці події згодом, через 11 років, Довженко зобразив у своєму фільмі “Арсенал”, але вже по другий бік барикад.
Чи знаєте Ви творчість О.Довженка Пропонуєм інтерактивний тест https://learningapps.org/3045109
Нна початку 1920 року вступив до партії боротьбистів, яка згодом об’єдналась з КП(б)У. У 1920 році Довженка призначили завідувати Житомирською партійною школою. Але натомість він потрапив до польського полону, де його показово розстріляли холостими, обіцяючи наступного разу справжній розстріл, однак йому вдалося втекти.
За сприяння боротьбистів Довженко займав різні посади: секретаря Київського губернського відділу народної освіти, комісара Театру ім. Тараса Шевченка, завідувача відділу мистецтв у Києві.
У квітні 1921 року Довженка направили на дипломатичну роботу — у Польщі він очолив місію зрепатріації й обміну полоненими, з часом обійняв посаду керуючого справами представництва. На початку лютого 1922 року його перевели на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УСРР у Німеччині, де також близько року навчався в приватній мистецькій школі професора- експресіоніста Віллі Гекеля, де засвоїв палітру живописного експресіонізму.
Пропонуєм літературний диктант про Життя і творчість О.Довженка https://learningapps.org/3044603
Після повернення, влітку 1923 року, Довженко оселився в Харкові, працював в редакції журналу, згодом закікавився кіно. У 1924 році групою художників студії «Гарт», під керівництвом Довженка проводились експерименти зі створення штрихових кінокартин.
Ставши режисером, Довженко знімав еомедії, однак сам Довженко не зараховував їх до свого творчого доробку. Першим своїм фільмом він назвав «Сумку дипкур’єра».
Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора», але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати в буржуазному націоналізмі. Фільм демонструвався в Москві,два громадські перегляди в Парижі закінчилися овацією, він обійшов екрани Канади, Британії, США, Греціїї, Голландії,Аргентини, Мексики, Бельгії.
Наступним фільмом Довженка став «Арсенал» — фільм-поступка перед владою, як вважає більшість кінознавців. «Попри те, що сам автор воював у лавах армії УНР цього разу він — на іншому боці. Нарешті від липня до листопада 1929 року Довженко знімав свій геніальний твір «Земля», гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття.
Довженко з подивом дізнався, що фільм мав грандіозний успіх у Європі, у той час як його було заборонено в Україні. У СРСР стрічку реабілітували лише в 1958 році після міжнародного референдуму в Брюсселі, де він увійшов до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.
Щоб мати можливість працювати далі Довженко погодився «сплатити данину» і зняв фільм про будівництво греблі Дніпрогесу — «Іван» (перший звуковий фільм) — який мав підтвердити незворотний шлях індустріалізаціїї. Його дише тішило,що документальні кадри цього будівництва залишаються свідками епохи.
На замовлення Сталіна Довженко зняв у 1935 році стрічку «Аероград» про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Згодом стрічка «Щорс», яка була знята також на вимогу Сталіна. Однак Довженко поставив більшовицький фільм на суто українському тлі (зйомки проходили в Чернігові та навколишніх селах). Фільм, сповнений народними піснями та танцями, місцевими звичаями, думами, набув національного забарвлення. Водночас це був гімн більшовицькій міфології та героїзму, останній акт більшовицької саги, розпочатої Довженком у «Арсеналі». Фільм вийшов на екрани 1939року одночасно в Москві та Києві й за перший тиждень його продивилось близько 31 мільйона глядачів.
В 1939 році Олександра Довженка викликали до Києва, щоб організувати експедицію кінематографістів до Західної України та Західної Білорусі. Впродовж двох місяців Довженко мандрував західними землями. У результаті з’явилась історична хроніка «Визволення», що супроводжувалась різким політичним коментарем. У хроніці Олександр Довженко показав щойно визволений від польського ярма народ, але народ багатий та цивілізований, у якому живе дух свободи, що його важко приховати від камери. «Визволення» демонстрували з 11 вересня 1940 року, після чого фільм швидко зник з екранів.
Успіхи «Щорса» давали Олександру Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінської премії.
З початком війни Довженко був евакуйований до Ашхабада, згодом став на фронті кореспондентом газети «Красная звезда» і свідком звільнення від окупаціїї, після чого надрукував у 1942 року статтю «Україна в огні». Як наслідок, Довженка звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність Червоної армії.
Пропонуєм літературний диктант про кіноповість О.Довженко “Україна у вогні” https://learningapps.org/3044825
Режисера звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслили зі складу всеслов’янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради. Натомість Довженка перевели до Центральної студії кінохроніки, де він використав свій талант монтажера та коментатора, бравши участь у створенні документальних стрічок «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі»
Повоєнні роки характеризувались особливим занепадом кінематографії, особливо української. Останні роки життя Довженко буде перебувати ніби у «вавилонському полоні» — тому він зняв лише один повнометражний художній фільм «Мічурін» за власною п’єсою «Життя в цвіту», та й той на замовлення Сталіна. Його поновили на посаді на кіностудії “Мосфільм” із серпня 1945 року, Довженко відтворив біографію вченого, до якої включив зашифровані моменти власної біографії. «Мічурін», знятий у 1949-му, звучав як відновлений гімн природі, як спільне бачення вченого і режисера на перетворення землі на величезний сад. Це останній твір, закінчений за життя автора. Проєкти «Золоті ворота» та «Тарас Бульба» так і не були втілені.
Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рвався до України, але марно, туди він мав право їздити у відрядження, а ось жити мав у Москві.
Довженко поїздить до України, щоб фільмувати хід будівництва Каховської ГЕС. Щоліта до 1956 року він приїздив на будову, жив серед робітників. Під час обдумування сценарію Довженко почав розуміти, що він мав зафіксувати цінний природний та історичний ландшафт, адже після спорудження греблі будуть залиті історичні місця Запорізької Сіічі й, зокрема, Великий Луг.
У 1954—1955 роках режисер закінчив роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадував своє дитинство. Її надрукували у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створив. 25 листопада 1956 року Олександр Довженко помер від інфаркту на дачі під Москвою у перший знімальний день фільму «Поема про море», який завершила його дружина.
Похований на Новодівочому кладовищіі . Сам Довженко весь час тужив за Україною ,засуджував свідоме нищення українського народу сталінським режимом, покріпачення, русифікацію краю, «осурження» нації відтак і перетворення так званої «еліти» у натовп «безбатьченків», «дурників убогих», «холодних боягузів з замками на душевних вікнах і дверях».
З 1957 року Київська кіностудія носить ім’я Довженка, у 1972 році було затверджено Золоту медаль ім. Довженка «За найкращий військово-патріотичний фільм», у 1960 році створено музей Довженка в батьківській хаті.
10 вересня — день народження Олександра Довженка — святкується в Україні як День кіно. У цей же день з 1994 року за указом Президента України вручається державна премія в галузі кінематографії ім.О.Довженка. У 1994 році було створено “Націрнальний центр Олександра Довженка”, робота якого зосереджена на двох основних напрямках: збирання та збереження фільмів (передусім національного кіно) та поширення кінострічок (в першу чергу українських), їхня популяризація серед населення.
Ukrainian
English
Russian